Правові позиції Верховного Суду щодо стягнення коштів за договором про надання правової допомоги




Постанова верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/17845/15-ц

 

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором про надання правової допомоги від 24 червня 2015 року № 121.

Позов обґрунтований тим, що 24 червня 2015 року між ОСОБА_1 , як адвокатом, та ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_3 , укладено угоду про захист ОСОБА_3 у досудовому кримінальному провадженні. Умовами договору визначено суму гонорару та витрат, пов`язаних з виконанням угоди, а саме: 21 500,00 грн - представництво у суді першої інстанції; 21 500,00 грн - досудове слідство; 21 500,00 грн - представництво у суді апеляційної інстанції, після звільнення ОСОБА_3 з-під варти; додаткові витрати для виконання угоди у сумі 450,00 грн щодо відвідування ОСОБА_3 у Одеському слідчому ізоляторі (далі - ОСІ); 350,00 грн - слідчі дії та судові засідання.

Позивач як адвокат умови договору виконала у повному обсязі, однак ОСОБА_2 умови договору не виконала, не оплатила суму гонорару та суму додаткових витрат за надання позивачем правової допомоги.

Позивач з урахуванням уточненої позовної заяви просила суд стягнути з ОСОБА_2 гонорар у розмірі 64 500,00 грн, додаткові витрати, пов`язані із здійсненням захисту ОСОБА_3 , а саме його відвідуванням в ОСІ, участю у слідчих діях та судових засіданнях у розмірі 4 150,00 грн, на відшкодування моральної шкоди - 2 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 15 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 в частині вимог до ОСОБА_3 залишено без розгляду в порядку пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2016 року,залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 гонорар в розмірі 68 650,00 грн, судовий збір у розмірі 686,50 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності вимог про стягнення на користь адвоката гонорару, передбаченого договором. Між сторонами виникли договірні правовідносини, тому відшкодування моральної шкоди законом не передбачено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно зі статтею 1 Закону (у редакції на час укладення договору) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) (далі - Закон) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно із частиною першою статті 27 Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина третя статті 27 Закону).

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положенням про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 ЦК України визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина п`ята статті 626 ЦК України).

Отже, договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, може бути оплатним або безоплатним.

Згідно з статтею 30 Закону, статтею 28 Правил адвокатської етики ( у редакції 2012 року)гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд зауважує, що адвокатський гонорар є однією із умов, яка визначається сторонами договору про надання правової допомоги, тому відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає підстав вважати, що сторони при укладенні договору про надання правової допомоги погодили розмір адвокатського гонорару.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідно до Правил адвокатської етики гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за подання правової допомоги клієнту» (стаття 33), а в угоді про надання правової допомоги, яка має укладатися у письмовій формі, містяться дані щодо розміру гонорару, визначаються порядок його обчислення (фіксована сума чи погодинна оплата) і внесення (авансування, оплата за результатом тощо); розмір, порядок обчислення і внесення фактичних видатків, пов`язаних з виконанням доручення (стаття 17), помилково застосував Правила у редакції 1999 року, яка на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність.

Верховний Суд зауважує, що на час виникнення спірних правовідносин чинними були Правилаадвокатської етики у редакції від 2012 року (далі - Правила).

Відповідно до статті 14Правил адвокат надає правову допомогу відповідно до законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі договору про надання правової допомоги.

Вирішуючи спір та стягуючи з ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 68 650,00 грн як гонорар за здійснення адвокатом ОСОБА_1 правової допомоги, суди не взяли до уваги, що угода № 121 про надання правової допомоги від 24 червня 2015 року (у матеріалах справи наявна її копія) не визначає порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо (а. с. 9).

Зміст цієї угоди (форма його викладу) не може свідчити про безумовну домовленість сторін про порядок обчислення гонорару та порядок його сплати, враховуючи, що відповідач заперечує визначений розмір гонорару ( а. с. 9).

Верховний Суд зазначає, що визнаним міжнародним стандартом здійснення адвокатської діяльності є принципи чесності та добропорядної репутації адвоката, який відображений в етичних кодексах поведінки адвокатів та який розповсюджується на всі напрями професійної діяльності адвоката. Договір про надання правової допомоги має відповідати вимогам Закону та Правилам, а також визнаним міжнародним та національним стандартам надання правової допомоги.

Верховний Суд виходить з того, що правові підстави для стягнення винагороди адвоката за надані послуги (гонорар) мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а саме договором про надання правової допомоги, письмовими документами про проведені розрахунки між сторонами договору.

У цій справі такі докази позивач суду не надала, не надала будь-якого розрахунку на підтвердження обсягу виконаної нею роботи (фіксований розмір, погодинна оплата). Тому суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи суди встановили, дослідили докази у справі, проте неправильно застосували норми матеріального права, судові рішення не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості судового рішення (стаття 263 ЦПК України), що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

ВС у даній справі постановив: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором про надання правової допомоги відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 871 (одна тисяча вісімсот сімдесят одна) грн 71 коп.

 

Щодо можливості віднесення до судових витрат бонусів, передбачених договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто так званого «гонорару успіху».

12 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення у справі № 904/4507/18, яка була передана на її розгляд Касаційним господарським судом у складі ВС щодо  правової проблеми. Відмовляючи в частині стягнення додаткової винагороди адвоката у розмірі 5000 грн за досягнення позитивного рішення у справі № 904/4507/18, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

Велика Палата ВС зазначила, що

домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов’язковості такого зобов’язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

Зазначений висновок відповідає позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов’язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§ 55). Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру.

За наявності таких угод при вирішенні питання відшкодування судових витрат ЄСПЛ керується не ними, а іншими наведеними вище чинниками, які стосуються роботи адвоката, насамперед принципом розумності судових витрат, що відображено також у справі «Пакдемірлі проти Туреччини».

Відмовляючи в задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката, передбачену договором, суди попередніх інстанцій не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що загальна сума витрат на адвокатські послуги не виходить за розумні межі визначення гонорару, тож додаткове судове рішення про відмову в стягненні 5000 грн слід скасувати та  прийняти нове рішення – про відшкодування позивачеві цих витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

 

Оголошення

Заява РА Волинської області до ЗМІ, користувачів соціальних мереж

детальніше

РІЧНА ЗВІТНІСТЬ ЗА 2019 РІК!!!!!!!

детальніше