Рада адвокатів Волинської області
офіційне веб-представництво

ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ЩОДО ЮРИСДИКЦІЇ ОКРЕМИХ СПОРІВ

 

-         щодо суміжного землекористування

 

Велика Палата Верховного Суду на засіданні 11.09.2019р. у праві №826/5562/17, провадження №11-34апп19, розглянула в порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та ТОВ «Софія Київська ХІ століття» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.18 р. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.18 р. у справі за по­зовом ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, ГУ Держгеокадастру про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, скасування державної реє­страції, визнання недійсним запису.

Позивач звернувся до адміністративного суду із по­зовом до Держгеокадастру, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невне­сення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, землекористувачем якої є по­зивач, зобов’язати відповідача вчинити відповідні дії, а також скасувати державну реєстрацію цієї земельної ділянки землекористувачем якої визначено ТОВ.

Вирішуючи питання юрисдикційної належності спо­ру, Велика Палата Верховного Суду виходила з таких міркувань. Звернення позивача до адміністративного суду обумовлено тим, що межі зареєстрованої за ТОВ земельної ділянки накладаються на межі земельної ділянки позивача, на якій розташована належна пози­вачеві на праві власності нежитлова будівля, а отже, має місце приватноправовий інтерес, на захист якого, по суті, направлено звернення до суду з вимогою про скасування державної реєстрації земельної ділянки за третьою особою.

Оскільки на підставі дій суб'єкта владних по­вноважень щодо державної реєстрації земельної ділянки у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорює позивач, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Повний текст постанови Верховного Суду розмі­щено в ЄДРСР за посиланням: URL : reyestr.court.gov. ua/Review/84975977.

 

-         щодо охоронного договору на пам’ятку культурної спадщини

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційно­го адміністративного суду на засіданні 23.12.19 р. у справі № 806/1536/18, адміністративне провадження № К/9901 /22734/19, розглянув у попередньому судо­вому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирно­го будинку «Д.» на рішення Житомирського окруж­ного адміністративного суду від 19.06.18 р. та поста­нову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.19 р. за позовом про визнання протиправ­ним, нечинним та скасування охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 08.09.17 р. № 5. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апе­ляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції залишив без змін. Не погоджуючись із такими рішен­нями судів попередніх інстанцій, третя особа зверну­лася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, зокрема, послалася на наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, вказуючи на порушення правил предметної юрисдикції.

Верховний Суд відхилив доводи касаційної скар­ги про наявність підстав для закриття провадження у справі з огляду на таке.

Охоронний договір є публічно-правовим дого­вором, питання щодо дії, припинення, скасування якого мають розглядатися за правилами КАС.

Колегія суддів зазначила, що оспорюваний охо­ронний договір за своєю правовою природою є адмі­ністративним договором. Так, КАС визначає, зокрема, адміністративний договір як акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публіч­но-правовій сфері і укладається на підставі закону замість видання індивідуального акта.

Наразі охоронний договір є актом за участю суб'єкта владних повноважень та співвласника пам'ятки культурної спадщини, має форму дого­вору, визначає взаємні права та обов'язки йогоучасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спад­щини) і укладається на підставі ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Укладання та­кого договору відбувається замість видання індиві­дуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки, щойно виявле­ного об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Охоронний договір на пам'ятку культурної спад­щини спрямований на реалізацію норм Закону Укра­їни «Про охорону культурної спадщини», випливає з владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, передбачених вказаним законом, а та­кож містить владне зобов'язання для іншого суб'єкта договору.

Законом передбачається обов'язкове укладення власником пам'ятки чи її частини охоронного дого­вору з відповідним органом культурної спадщини вже після переходу права власності.

Крім цього, колегія суддів вказала, що однією із оз­нак, що дають змогу відрізнити адміністративний до говір від цивільно-правового, є мета його укладення. З огляду на те, що сфера функціонування адміністра­тивного договору — це відповідна система державно­го управління на будь-якому ієрархічному рівні, метою адміністративного договору є реалізація конкретних державних функцій, виражених у встановлених у зако­нодавстві повноваженнях того чи іншого органу. Мета цивільно-правового договору — це задоволення по­треб суб'єктів цивільно-правових відносин, отримання прибутку та відповідних майнових і немайнових благ, об'єктів цивільного обороту.

Отже, охоронний договір, укладений на підставі ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спад­щини», є адміністративним договором.

Суд також звернув увагу на п. 4 ч. 1 ст. 19 КАС, яким встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах, що виникають з при­воду укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Повний текст постанови ВС розміщено в ЄДРСР за посиланням: URL: reyestr.court.gov.ua/Review/86552104

 

-         щодо скасування рішення про державну реєстрацію речових прав за іншою особою

 

Велика Палата Верховного Суду на засіданні 06.11.19 р. у справі № 826/3051/18, провадження № 11-567апп19, розглянула у порядку письмового провадження касаційну скаргу Концерну «В» на по­станову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.19 р., у справі за позовом Концерну «В» до державного реєстратора виконавчого комітету Жи­томирської міської ради Житомирської області, про визнання протиправними та скасування рішень.

Концерн «В» звернувся до суду з позовом до дер­жавного реєстратора виконавчого комітету міської ради про визнання протиправними та скасування рі­шень відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно.

Окружний адміністративний суд позов задоволь­нив, а суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі, вказавши, що спір не є публічно-правовим, оскільки відповідач не мав публічно-правових відно­син саме з позивачем. Натомість оскаржувані рішення міськради стосувалися прав іншої особи, за якою зареєстровано право щодо нерухомого майна. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду й зазначила, що спір про скасу­вання рішення про державну реєстрацію речо­вого права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.

Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі ре­єстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює при­ватноправового характеру спору.

Повний текст постанови ВС розміщено в ЄДРСР ЗА ПОСИЛАННЯМ:URL:reyestr.court.gov.ua/Review/85680624