НОВЕ У ЗАКОНОДАВСТВІ ЖОВТЕНЬ

Електронний ордер

Ордер може бути згенерований у "Особистому кабінеті адвоката" на офіційному вебсайті Національної асоціації адвокатів України, та бути підписаним шляхом накладення електронного цифрового підпису адвоката. Відповідне доповнення ст. 26 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" пропонується в законопроєкті №12116 від 14.10.2024.

Згідно з чинним законом, ордер є письмовим документом, що у випадках, встановлених законами, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Як зазначається, положення про ордер на надання правничої допомоги було затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41. Воно встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об’єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.

"Автори законодавчої ініціативи нарікають, що ні закон, ні Положення не конкретизують поняття "підпис" адвоката, тобто чи може бути посвідчення ордера електронним підписом або лише власноручним підписом, суди у своїй практиці зловживають такою правовою прогалиною та у випадку відсутності власноручного підпису адвоката на згенерованому в електронному вигляді ордері, підписаного електронним підписом, вказують про відсутність у нього обов`язкових реквізитів, визначених Положенням, та закривають на такій підставі провадження у справі", – йдеться в повідомленні.

У НААУ вказали, що редакцією Положення закріплено, що ордер є письмовим документом у паперовій або електронній формі. Бланки ордерів, згідно із затвердженою типовою формою, генеруються в розділі "Особистого кабінету адвоката" на вебсайті НААУ.

Так, ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом (власноручно або електронним підписом) та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності). Положення також визначає обовʼязкові реквізити ордера (п. 12), серед яких:

підпис адвоката (власноручний або електронний) який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі "Адвокат");
підпис адвоката (власноручний або електронний) який надає правничу допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням (у графі "Адвокат").
підпис (власноручний або електронний) керівника адвокатського бюро/адвокатського об’єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об’єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об’єднанням.

Змінено вимоги до скарг суддів на адвокатів

До судових рішень, ухвал, окремих ухвал або постанов, що подаються суддями до КДКА на дії адвокатів, не застосовуються вимоги, встановлені до заяви (скарги) щодо неналежної поведінки адвоката. Відповідне доповнення до статті 10 Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, Рада адвокатів України внесла під час засідання 21 жовтня (рішення РАУ №67). Донедавна судді, складаючи рішення щодо поведінки адвоката, мали враховувати вимоги до скарги. Хоча можливість реагування судді передбачена процесуальними кодексами, Закон «Про адвокатуру» передбачає власну процедуру ініціювання дисциплінарного провадження, обов’язковим елементом якої є саме заява (скарга). Так, відповідно до його ст. 36 право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки. Вимоги до заяви (скарги) визначені у п.14 згаданого Положення. Так, у ній обов’язково має бути зазначено:

•найменування кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, до якої подається заява (скарга);

•ПІБ (найменування) заявника (скаржника), посада, місце роботи - для посадової та службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку та адреса електронної пошти;

•ПІБ адвоката щодо поведінки якого подається заява (скарга), поштова адреса, а також номер засобу зв'язку та адреса електронної пошти, якщо такі відомі;

•виклад обставин, якими заявник обґрунтовує факт наявності в діях адвоката дисциплінарного проступку;

•вимоги заявника (скаржника).

На підтвердження обставин, якими обґрунтовується заява (скарга), заявник (скаржник) надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, надання яких самостійно є неможливим, із обов’язковим зазначенням причин та прохання до КДКА про їх витребування. До заяви (скарги) додається її копія та копії всіх документів, що приєднуються до неї, для вручення адвокату щодо поведінки якого подається заява (скарга), за винятком випадку коли заява (скарга) подається електронною поштою. Також додається письмова згода на обробку персональних даних органами адвокатського самоврядування, в тому числі, збирання, зберігання, використання і поширення. При цьому заява (скарга), оформлена без дотримання цих та інших вимог п. 14 Положення, повертається заявникові (скаржникові) з відповідним роз’ясненням. Відтепер згідно зі змінами вимоги до заяви (скарги), які визначені в статті 14 цього Положення, не застосовуються до судових рішень, ухвал, окремих ухвал або постанов, які є обов’язковими до виконання, що подані на дії адвокатів. Нагадаємо, відповідно до п. 10 Положення, до заяв (скарг) щодо поведінки адвоката відносяться: заяви (скарги) громадян; рішення, ухвали, постанови, звернення суддів; заяви (скарги), постанови, подання слідчих органів; заяви (скарги), подання голів кваліфікаційно-дисциплінарних комісій або її членів, голів рад адвокатів регіону або її членів; заяви (скарги) адвокатів, адвокатських об'єднань, адвокатських бюро, об’єднань адвокатів, підприємств, установ, організацій та інших осіб, поданих на дії адвокатів.

Про співмірність витрат на правничу допомогу зі складністю справи нагадав ВС

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час відповідають критерію реальності таких витрат. На це звернув увагу Касаційний кримінальний суд Всерховного Суду у справі № 521/3869/22 (постанову від 19.08.2024 оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Переглядаючи вирок у кримінальній справі, касаційна інстанція також вирішила питання відшкодування витрат, понесених потерпілими та цивільним відповідачем на правничу допомогу. У ВС нагадали, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений з адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо). Також ККС послався на висновок, викладений у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

І хоча чинне кримінальне процесуальне законодавство не встановлює переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, воно зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на таку допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК). З матеріалів провадження убачалося, між потерпілими, цивільним позивачем та адвокатом було укладено договір про надання останнім правничої допомоги. Упродовж судового розгляду цей адвокат здійснював представництво їх інтересів. Адвокат, як представник потерпілих та цивільного позивача підготував позовні заяви, які були подані до суду про відшкодування шкоди, в тому числі процесуальних витрат на правничу допомогу. ККС звернув увагу, що суди не дали належної оцінки доводам сторони захисту про завищення стягнутих із засудженого процесуальних витрат. Також не дали оцінки обґрунтованості фактичних даних, викладених у розрахунку виконаних робіт, де правничу допомогу адвокат надавав у одному кримінальному провадженні трьом особам, справа стосується здебільшого одних і тих фактичних обставин, при цьому в зазначеному розрахунку відображено по 5 годин первинної консультації й по 5 годин вторинної щодо кожної потерпілої та цивільного позивача. Такі порушення високі судді назвали істотними, а тому судові рішення в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу не можуть вважатися законними й обґрунтованими. Зважаючи на це, вирок в цій частині було скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Огляд ККС ВС щодо проведення освідування особи та відібрання зразків для експертизи

Верховний Суд оприлюднив новий тематичний огляд Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо проведення освідування особи та відібрання зразків для експертизи (рішення, внесені до ЄДРСР, за період з 2018 року по липень 2024 року). У виданні зібрані правові позиції щодо особливостей проведення таких слідчих дій, як освідування особи та отримання зразків для експертизи. Також приділено увагу наданню доступу до медичної документації для проведення експертизи. Крім цього, в огляді відображено окремі аспекти відібрання біологічних зразків для встановлення стану алкогольного сп’яніння.

Огляд актуальної судової практики КГС ВС за серпень 2024 року

У ВС підготували огляд актуальної судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за серпень 2024 року) за посиланням.

В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.

Так, у постановах у справах про банкрутство сформульовані правові висновки щодо:

вжиття заходів забезпечення заяви розпорядника майна боржника про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника за незадоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство;
можливості оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство в касаційному порядку.

У постановах у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством наведено висновки про:

реєстрацію торговельної марки, об’єктом якої є колір;
зупинення нарахування пені за прострочення сплати штрафу, накладеного органом АМКУ за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав містяться висновки стосовно:

укладення договору дарування акцій за відсутності в повіреного повноважень на укладення такого договору;
відсутності інтересу товариства у відновленні корпоративних прав учасника цього товариства.

У постанові у справах щодо земельних відносин викладено правовий висновок про:

необхідність документального підтвердження виконання орендарем обов’язку з повідомлення орендодавця про намір реалізувати право на укладення договору оренди землі на новий строк.

У постановах у спорах, що виникають із правочинів, зроблено висновок щодо:

субсидіарної (додаткової) відповідальності органу місцевого самоврядування за боргами теплопостачального комунального комерційного підприємства;
можливості зменшення судом неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України;
обов’язку постачальника повернути суму ПДВ, сплачену покупцем за товар, у разі втрати ним статусу платника ПДВ після укладення договору, який визначав ціну товару з урахуванням ПДВ.

Скорочено терміни явки військовозобов'язаного за викликом повісткою через пошту в ТЦК

Кабмін скоротив терміни явки резервіста або військовозобов'язаного за викликом повісткою через пошту до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з 14-и до 7-10 днів.

"Внести зміну до пункту 34 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2979, № 62, ст. 3709, № 66, ст. 3979, № 79, ст. 4629), замінивши у другому реченні абзацу четвертого слова “визначається не раніше чотирнадцятого дня” словами "з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів — протягом десяти діб"", – постанова КМУ від 01 жовтня 2024 р. № 1134

ВС: Період утримання обвинуваченого в таборі для тримання військовополонених не є попереднім ув’язненням

У цьому кримінальному провадженні прокурор вказував, що апеляційний суд безпідставно зарахував засудженому у строк відбування покарання період його утримання в таборі для тримання військовополонених, оскільки запобіжний захід стосовно до засудженого не обирався і він не утримувався в слідчому ізоляторі.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду і призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, як це передбачено ч. 1 ст. 4 Закону України «Про попереднє ув’язнення», є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання. Таким чином, поняття попереднього ув’язнення чітко визначено чинним законодавством України і не передбачає його довільного тлумачення.

Водночас обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не обирався і він не утримувався в слідчому ізоляторі чи ізоляторі тимчасового тримання. Його захопили в полон військовослужбовці ЗСУ під час бойових дій неподалік у Донецькій області, і він утримувався в таборі для тримання військовополонених відповідно до Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року. Таке утримання не пов’язане із вчиненням засудженим кримінальних правопорушень, а підозра йому була оголошена вже під час перебування в установі для тримання військовополонених.

Постанова ККС ВС від 19 вересня 2024 року у справі № 461/8598/23 (провадження № 51-2167км24)

Особливості стягнення заборгованості за зобов’язанням в грошовому еквіваленті в іноземній валюті, - практика ВС

Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

У справі, що розглядалася, між позивачкою (замовницею) та відповідачем (виконавцем) був укладений договір про участь у спільному будівництві об’єкта нерухомості. Виконавець склав розписку про те, що отримав від замовниці 65 тис. дол. США як повну оплату за об’єкт нерухомості.

Згодом сторони уклали договір про розірвання зазначеного договору, за змістом якого виконавець зобов’язався повернути замовниці суму, еквівалентну 65 тис. дол. США, отриману як плату за об’єкт нерухомості.

Оскільки виконавець зобов’язання з повернення коштів не виконав, замовниця звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості в сумі, еквівалентній 65 тис. дол. США за курсом НБУ на день ухвалення судом рішення по суті спору.

Суди попередніх інстанцій позов задовольнили, стягнувши заборгованість у сумі, еквівалентній 65 тис. дол. США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Відповідач у касаційній скарзі, не оспорюючи факту невиконання ним зобов’язання, посилався на те, що еквівалент суми 65 тис. дол. США в національній валюті підлягає обчисленню на момент звернення до суду із цим позовом, а не на момент виконання судового рішення.

Велика Палата ВС звернула увагу, що валюту платежу сторони в договорі не визначили. Водночас відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов’язання, що виникло між фізичними особами – резидентами.

За змістом ч. 2 ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними договорі не погодили.

У цій справі спір виник саме у зв’язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку договірного зобов’язання. На момент розгляду справи судом платіж на виконання умов договору відповідач не здійснив.

Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов’язання та обов’язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження).

Тому ВП ВС виснувала, що якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Стягнення судом першої інстанції з виконавця на користь позивачки заборгованості в сумі, еквівалентній 65 тис. дол. США за курсом НБУ на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам ч. 2 ст. 533 ЦК України.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

Постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24).

ВС опублікував огляд актуальної судової практики КЦС ВС за серпень 2024 року

Верховний Суд оприлюднив огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за серпень 2024 року.

Загальні висновки:

– у спорах, що виникають із питань захисту права власності, зазначено, що земельна ділянка, на якій розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія належать на праві спільної сумісної власності співвласникам жилого будинку, які визначають порядок їх використання. Використання прибудинкової території має відбуватися за її призначенням. Право спільної власності багатоквартирного будинку здійснюється співвласниками за їхньою згодою, а тому створення на прибудинковій території певних об’єктів (зокрема, бетонні сходи, пандус із бетону, бруківка, що прилягає до сходів та пандуса) має проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі об’єкти не призведуть до порушень прав інших співвласників у багатоквартирному житловому будинку;

– у спорах, що виникають із земельних правовідносин, акцентовано, що правило переходу права власності на частину земельної ділянки до особи, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, передбачене положеннями ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, не застосовується в разі, якщо об’єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці, що належить до земель державної або комунальної власності;

– у спорах, що виникають із трудових правовідносин, констатовано, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці. Факт скорочення зі штатного розпису підприємства посади внаслідок об’єднання структурних підрозділів виключає можливість звільнення працівника, який обіймав таку посаду, за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені ч. 3 ст. 32 КЗпП України обставини;

– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, зазначено, що заява (згода) одного з подружжя як співвласника майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, на передачу майна в іпотеку іншим з подружжя посвідчується нотаріусом без використання спеціальних бланків нотаріальних документів, за винятком заяв в електронній формі, заяв та примірників документів, що залишаються у справах нотаріуса;

– у справах окремого провадження акцентовано, що на справи про визнання фізичної особи недієздатною не поширюється загальне правило про залишення заяви без розгляду в разі виникнення спору про право цивільне, оскільки визнання особи недієздатною не надає їй можливості брати участь у процесі, а її інтереси в суді буде представляти законний представник. Наявність помічника в такої особи не свідчить про спір про право;

– щодо застосування норм процесуального права вказано, що вимоги про оспорення акта й постанови державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу є спором про право цивільне, пов’язані, зокрема, з належністю майна особі, незалежно від того, хто оспорює такі акти та постанови (боржник чи інша заінтересована особа), тому до таких вимог застосовуються загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред’явлення позову;

– у спорах щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи відділу державної виконавчої служби звернено увагу, що наявність протягом тривалого часу арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за умови відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.