Рада адвокатів Волинської області
офіційне веб-представництво

Вчинення правопорушення в стані неосудності (актуальна судова практика)

Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області було розглянуто справу у якій мешканка міста Баранівки побачила на стоянці поблизу Центру надання адміністративних послуг велосипед, який був пристебнутий тросовим замком, та шляхом підбору ключа, відімкнула замок, після чого викрала велосипед, вартістю 3201,67 грн.

Судом встановлено, що жінка на момент вчинення кримінального правопорушення страждала на стійкий психічний розлад.

Згідно з частини 2 статті 19 Кримінального кодексу України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Врахувавши всі обставини справи, суд вирішив застосувати до громадянки примусові заходи медичного характеру у вигляді її госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом та роз’яснити, що зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється, якщо особа, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння у стані неосудності, видужала або якщо внаслідок змін у стані здоров’я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру.

 

Законопроєкт №11456 від 30.07.2024 щодо розширення переліку осіб, які мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу

У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №11456 від 30.07.2024 "Про внесення змін до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" щодо розширення переліку осіб, які мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу".

Законопроєктом пропонується включити до переліку суб’єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу осіб, потерпілих від кримінальних правопорушень на ґрунті ненависті за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними ознаками.

Також передбачається, що законопроєкт набирає чинності через рік після закінчення дії воєнного стану в Україні.

 

Хто не може вважатися недобросовісним набувачем - постанова Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 910/20528/21

За обставинами справи банк надав кредит ТОВ «Комелія» (позичальник). Банк набув право іпотеки на два об'єкти ТОВ «Інвест-Бізнес Компані»: будівлі і землю під ними. Надалі були внесені записи про припинення іпотеки щодо землі – на підставі підробленого судового рішення, щодо будівель – на підставі довідки ТОВ про те, що будівлі нібито знесені. ТОВ «Інвест-Бізнес Компані» передало землю до ТОВ «Олсен Груп», яку згодом поділили на дві частини. Земельні ділянки, утворені внаслідок поділу, придбав відповідач – ТОВ «Лайтфрен» на аукціоні, проведеному СЕТАМ. На момент проведення аукціону в реєстрі не було відомостей щодо обтяжень зазначених земельних ділянок. Банк, прагнучи відновити реєстрацію права власності ТОВ «Інвест-Бізнес Компані» на будівлі й реєстрацію за собою права іпотеки на будівлі та землю, звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

ВС, посилаючись на сформований у постановах ВП ВС підхід щодо добросовісності, зазначив, що у цій справі за обставин придбання ТОВ  «Лайтфрен» земельних ділянок за процедурою реалізації майна на прилюдних торгах і відсутності в Реєстрі відомостей щодо обтяжень вказаних земельних ділянок немає підстав вважати, що ТОВ  «Лайтфрен» є недобросовісним набувачем. В іншому разі буде порушено наведені європейські стандарти правомірності втручання у право власності. ВС зауважив, що суди попередніх інстанцій поклали на ТОВ «Лайтфрен» додатковий обов’язок, крім відомостей, що містяться в Реєстрі, перевіряти та аналізувати обставини правомірності попередніх переходів майна.

Крім того, ВС наголосив, що добросовісний набувач не може відповідати через порушення інших осіб, допущені в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а отже втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною і покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. У зв’язку з наведеним ВС скасував судові рішення попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

 

Підтвердження систематичності домашнього насильства - постанова ККС ВС від 28 травня 2024 року у справі № 522/2378/22 (провадження № 51-7447км23) 

Прокурор у касаційній скарзі стверджував, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у діях обвинуваченого ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.

За обставинами справи обвинувачений проживав разом зі своєю дружиною та донькою у спільній квартирі, не працював та не мав заробітку, систематично зловживав алкогольними напоями, створював рідним нестерпні умови проживання, зокрема впродовж п’яти місяців систематично (декілька разів на тиждень, а то й на день) застосовував до дружини та доньки психологічне й економічне насильство шляхом примушування дружини, яка через стан здоров’я не працювала та була прикута до ліжка, і доньки жебракувати та віддавати йому грошові кошти. Унаслідок вчинення систематичного протягом тривалого часу домашнього насильства в сім’ї особу було двічі притягнуто до адміністративної відповідальності.

ККС ВС звернув увагу на те, що систематичність домашнього насильства, яке наполегливо продовжує вчиняти винувата особа, у тому числі, але не виключно, може бути підтверджена попереднім притягненням її до адміністративної відповідальності не менше двох разів за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП. Оскільки шкода фізичному або психологічному здоров’ю особи як наслідок адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, не охоплюється поняттям "фізичні або психологічні страждання, втрата працездатності, емоційна залежність, погіршення якості життя потерпілої особи", що є наслідком кримінально караних діянь, визначених ст. 126-1 КК України, то попереднє притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за умови подальшої повторюваності вчинення протиправних дій стосовно певної потерпілої особи чи осіб і настання конкретних наслідків, визначених законодавцем як більш тяжкі, не може свідчити про подвійне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення.

Такий висновок зробив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції.

 

Процедура discovery та умови для прийняття нових доказів - постанова Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 (провадження № 61-5330св24) 

За обставинами справи позивач на забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором передав банку в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку. Згодом банк уклав договір факторингу з ТОВ, після чого спірні об’єкти нерухомості були відчужені декілька разів. Позивач просив суд визнати протиправними і скасувати рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд з урахуванням наданих відповідачем до апеляційного суду нових доказів, які є суттєвими для справи, змінив мотивувальну частину рішення суду. У касаційній скарзі позивач, зокрема, посилався на те, що апеляційний суд безпідставно взяв до уваги нові докази, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, а саме копію вимоги про усунення порушень основного зобов’язання та копію висновків про оцінку будинку і земельної ділянки, додані відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу.

КЦС ВС скасував судове рішення апеляційного суду, направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, у черговий раз нагадавши суду про порядок, умови та підстави прийняття і дослідження нових доказів, які не були подані до районного суду. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції. Зі змісту наведеної статті у взаємозв’язку зі статтями 259, 260, 368 ЦПК України всі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов’язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.

Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Верховний Суд звернув увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи в розумні строки. Це свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні саме в суді першої інстанції. Зазначене підтверджується численною, сталою і незмінною практикою Верховного Суду, яка наведена в постанові.

Серед основних доводів касаційної скарги є аргументи про те, що апеляційний суд безпідставно, не мотивувавши, прийняв на стадії апеляційного перегляду справи нові докази, які вплинули на вирішення справи, а саме вимогу про усунення порушення основного зобов’язання, висновок про оцінку будинку та земельної ділянки, які вплинули на вирішення справи, і відсутність яких позивач доводив як підставу для задоволення його позову. При цьому відповідач жодним чином не мотивував неможливість подання таких суттєвих доказів у суді першої інстанції. Апеляційний суд на порушення наведених вище норм процесуального права, приймаючи від відповідача нові суттєві докази, які не були подані до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення ні окремим процесуальним документом, ні в своїй постанові по суті спору.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов’язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

 

Законопроєкт №11454 від 30.07.2024 щодо забезпечення надання додаткового строку на подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини у період дії воєнного стану

У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №11454 від 30.07.2024 "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо забезпечення надання додаткового строку на подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини у період дії воєнного стану".

Законопроєктом пропонується доповнити новим пунктом прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, яким передбачити, що в період дії воєнного стану в Україні проживання спадкоємця в населеному пункті, відмінному від місця відкриття спадщини та на території якого ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупована російською федерацією територія, є підставою для надання додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У пояснювальній записці до законопроєкту вказано, що доцільним є законодавче врегулювання питання щодо надання додаткового строку на подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини в період дії воєнного стану за наявності непереборних обставин, які перешкоджали протягом шести місяців із часу відкриття спадщини звернутися до нотаріуса із заявою про її прийняття.

 

Огляд практики ЄСПЛ за травень 2024 року

Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими в травні 2024 року. 

 

Декриміналізація дрібних крадіжок

Президент України підписав проект Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна.

У пояснювальній записці нардепи зазначали, що у 2023 році було зареєстровано 82 123 кримінальних проваджень за фактами вчинення злочинів, передбачених ст. 185 КК України, з яких у 48 921 повідомлено про підозру, до суду скеровано 44 924 кримінальних проваджень, а 30 155 кримінальних проваджень закрито. Вони вказували, що судова практика щодо притягнення до кримінальної відповідальності за крадіжку в умовах воєнного стану на території України показує, що покарання за вчинення крадіжки є не співмірним. Покарання, на думку депутатів, має відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного.

Водночас посилюється відповідальність за дрібну крадіжку:

• за крадіжку до 757 гривень – штраф від 850 до 1700 грн;
• за крадіжку від 758 до 3028 грн – штраф 1700-5100 грн;
• за повторну крадіжку – від 8500 до 17 000 грн.

 

Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - постанова ВП ВС від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24 )

За обставинами справи один із синів спадкодавця звернувся до суду з вимогою про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Позивач стверджував, що не знав про складення спадкодавцем на його користь заповіту, що, на його думку, є поважною причиною пропуску такого строку. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову, відхиливши посилання позивача на необізнаність про наявність заповіту на його ім’я як на поважну причину пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька, оскільки позивач є спадкоємцем першої черги.

Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з незнанням спадкоємця про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов’язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала. Позивач у цій справі є спадкоємцем майна свого померлого батька за заповітом та за законом як спадкоємець першої черги.

Тож навіть у разі незнання про наявність заповіту позивач повинен був учинити активні дії для прийняття спадщини – подати заяву про прийняття спадщини у встановлений ЦК України шестимісячний строк. Велика Палата ВС констатувала, що факт усвідомлення позивачем його права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги спадкування поряд із незнанням про наявність заповіту, складеного на його ім’я, за умови невчинення ним жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення в нього об’єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк. Крім того, ВП ВС врахувала, що в цій справі спір виник між двома спадкоємцями-братами. Відповідач, який також є спадкоємцем першої черги, прийняв спадщину у встановленому ЦК України порядку, тому поновлення порушених, на переконання позивача, прав призведе до втручання у право власності відповідача, що не відповідатиме принципу пропорційності, а також до порушення принципу правової визначеності стосовно іншого спадкоємця, який добросовісно реалізував власні цивільні права.

Отже, ВП ВС дійшла висновку, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк із часу відкриття спадщини.

Необізнаність про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини лише для осіб, які не є спадкоємцями першої черги або кожної наступної черги, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

 

Огляд судової практики ККС ВС щодо проведення огляду та обшуку

У ВС підготували новий тематичний огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, у якому зібрано ключові висновки щодо застосування норм права про проведення обшуку та огляду (рішення, внесені до ЄДРСР, з 2020 року по травень 2024 року).

 

Дайджест судової практики ВП ВС за липень 2024 року

У ВС опублікували дайджест судової практики Великої Палати Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за липень 2024 року).

 

 

Зміни до Порядку мобілізації військовозобов'язаних, які утримують хворих чи осіб з інвалідністю

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 р. № 930 «Про внесення змін до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», змінено положення щодо регулювання питання відстрочки, перевірки підстав для неї, визначається перелік документів для отримання відстрочки, затверджується форма акта про встановлення факту здійснення догляду.

Відповідно до прийнятої постанови, до законодавства внесено наступні зміни:

• Переглянуто документи, які підтверджують право на відстрочку для осіб, що утримують або здійснюють постійний догляд за рідними та близькими

Відтепер ці дві категорії людей та пакети документів, що підтверджують факт утримання або догляду, – розмежовано. 

Крім того, військовозобов'язаним, які доглядають за хворою дружиною/чоловіком, дитиною та/або своїм батьком/матір'ю більше НЕ потрібно зазначати у Заяві до ТЦК СП інформацію про відсутність інших працездатних членів сім'ї, а також подавати документи, що підтверджують неможливість здійснення догляду іншими членами сім’ї (вимогу містив пп.9 Додатку 5 Порядку). Таку інформацію зазначають лише військовозобов’язані, які здійснюють догляд за хворими батьками дружини. ТЦК СП перевірятимуть її за даними державних реєстрів (п.581 Порядку).

Також військовозобов'язаним, які мають батьків з інвалідністю І або ІІ групи, більше НЕ потрібно встановлювати факт здійснення догляду (вимогу містив пп.13. Додатку 5 Порядку). Адже, за українським законодавством, дорослі діти, які мають непрацездатних батьків, зобов'язані їх утримувати і мають право на відстрочку.

• Змінено механізм отримання акта про встановлення постійного догляду, врегульовано процедуру та строк його видачі

Зокрема, відтепер, щоб оформити Акт про встановлення факту здійснення постійного догляду, військовозобов'язаному більше НЕ потрібно йти до ТЦК та СП. Акт можна буде отримати, звернувшись із заявою довільної форми до органів місцевого самоврядування (сільська, селищна, міська, районна у місті рада) та районних державних адміністрацій. Після подання заяви орган місцевого самоврядування має розглянути її протягом 10 календарних днів (п.581 Порядку).

• Внесено зміни до акта про встановлення факту постійного догляду

Крім того, з п.61 Порядку вилучено вимогу про оформлення акта встановлення факту здійснення догляду для тих осіб, які вже отримують надбавку або компенсацію за догляд. Для них достатньо пред'явити відповідні документи ТЦК та СП. Тепер Актом про встановлення факту здійснення постійного догляду не встановлюється відсутність інших членів сім’ї, які можуть здійснювати постійний догляді і не підтверджується неможливість здійснення ними такого догляду.

 

 

Міноборони підлягає залученню до участі у справі про оголошення військовослужбовця померлим як заінтересована особа - постанова Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 686/11198/22 (провадження № 61-4913св24) 

Під час встановлення юридичного факту смерті військовослужбовця у справах про оголошення його померлим або визнання його безвісно відсутнім Міністерство оборони України або відповідні військові частини підлягають залученню до участі у справі з метою захисту інтересів держави, оскільки визнання в судовому порядку військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим є підставою для виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини та припинення виплати членам його сім’ї грошового забезпечення.

Заявниця звернулася до суду із заявою про оголошення військовослужбовця, з яким вона проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу, загиблим під час виконання військового обов’язку із захисту держави Україна в російсько-українській війні. Вказувала, що 25 лютого 2022 року він був призваний на військову службу до ЗСУ. В кінці травня 2022 року від військової частини вона отримала матеріали службового розслідування, які підтверджують факт загибелі її чоловіка на війні. Оголошення військовослужбовця загиблим їй необхідне для отримання передбачених законодавством виплат та оформлення спадщини.

Суд першої інстанції задовольнив заяву.

Суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі за апеляційною скаргою Міністерства оборони України як особи, яка не брала участі у справі. Суд мотивував, що апеляційна скарга Міноборони не містить доводів про те, яким чином оскаржуване рішення впливає на його інтереси та/або обов’язки.

КЦС ВС скасував ухвалу апеляційного суду, направив справу для продовження розгляду до апеляційного суду, зробивши такі правові висновки. Згідно зі ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки учасника справи. Окреме провадження як вид цивільного судочинства характеризується певною специфікою процесуальної форми. До того ж в окремому провадженні специфічне коло суб’єктів цивільного процесу – заявник і заінтересована особа (ч. 3 ст. 42 ЦПК України). Заявник – це особа, яка порушує справу окремого провадження. Заінтересованими особами, за змістом ст. 4 ЦПК України, є особи, які беруть участь у справі і які мають юридичну зацікавленість. Це коло осіб визначається взаємовідношеннями із заявником у зв’язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їхні права та обов’язки. Апеляційний суд має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв’язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов’язок – і такий зв’язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Оскаржуване не залученою до участі у справі особою судове рішення має безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов’язків цієї особи, тобто суд повинен розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або містити судження про права та обов’язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Апеляційний суд залишив поза увагою те, що під час встановлення юридичного факту смерті військовослужбовця, тобто оголошення його померлим або визнання його безвісно відсутнім, не в усіх випадках заявники зазначають як заінтересованих осіб Міноборони або відповідну військову частину, які беруть участь у таких справах із метою захисту своїх інтересів або інтересів держави.

Тому суду залежно від установлених обставин необхідно залучати до участі в таких справах Міноборони або відповідні військові частини для захисту інтересів держави, оскільки визнання в судовому порядку військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим є підставою для виключення його зі списків особового складу військової частини та припинення виплати членам його сім’ї грошового забезпечення.

Зазначене випливає з положень ст. 41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», якою передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно із ч. 1 ст. 16 згаданого Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, – це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.

 За змістом ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у випадках, зазначених у підпунктах 1–3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені в п. 4 цієї статті. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, указаних у підпунктах 1–3 п. 2 ст. 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їхні батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до п. 12 указаного Порядку одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1–3 п. 4 Порядку, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників. У разі відмови однієї з осіб, зазначених у п. 9 цього Порядку, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а також у разі, коли одна з таких осіб у строк, установлений п. 32 Порядку, не реалізувала своє право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання такої допомоги, у рівних частках.

Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1–3 п. 4 Порядку, за наявності особистого розпорядження виплачується особі (особам), на користь якої (яких) складено особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в особистому розпорядженні. У таких випадках розмір часток обраховується із суми, що залишилася після виплат особам, визначеним абз. 2 п. 8 цього Порядку. У разі відмови однієї з осіб, зазначених в особистому розпорядженні, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а також у разі, коли одна з таких осіб у строк, установлений п. 32 Порядку, не реалізувала своє право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, у рівних частках (п. 13 Порядку).