Рада адвокатів Волинської області
офіційне веб-представництво

На практиці трапляються випадки, коли при поданні заяв до Верховного Суду України про перегляд судових рішень господарських судів після їх перегляду в касаційному порядку сторони, треті особи, прокурор невірно тлумачать підставу для їх подання, передбачену п.1 ст.111-16 ГПК України, а саме: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Статтею 111-18 ГПК України встановлено ряд вимог, обов’язкових для подання заяв про перегляд судових рішень господарських судів. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини 2 цієї статті в такій заяві зазначаються конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Верховний Суд України з цього приводу 25 листопада 2014 року прийняв постанову № 3-181гс14. У даній постанові Верховний Суд України зазначив, що ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог і встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. З розглядуваної постанови вбачається, що ТзОВ “Компанія “Енергомонтаж”» звернулося до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 червня 2014 року у справі № 911/4235/13 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 598, 604, 631 ЦК України щодо стягнення за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором пені та штрафу, нарахованих за період після закінчення дії договору, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копію постанови Вищого господарського суду України від 16.05.2013 р. у справі № 5016/2130/2012(9/87), в якій, на його думку, викладено протилежну правову позицію про те, що після закінчення строку дії договору штрафні санкції за прострочення виконання зобов’язання не можуть бути нараховані. Перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України відмовив у повному задоволенні заяви. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що відповідно до положень статей 530, 610, 611, 612, 631 ЦК України закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення та погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором, нарахованих за період після закінчення дії договору. Проте обставини справи, що розглядається, суттєво відрізняються від обставин справи, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18.06.2014 р. Постанова Вищого господарського суду України від 16.05.2013 р. у справі № 5016/2130/2012(9/87), на яку заявник посилається як на доказ неоднакового застосування норм матеріального права, не може бути прикладом судового рішення, в якому норми матеріального права застосовано по-іншому, оскільки договір діяв до 31.12.2011 р., а товар мав бути поставлений протягом 30 робочих днів із дати надання заявки позивачем. За умовами договору позивач направив заявку 07.11.2011 р., а відповідач повинен був поставити товар у повному обсязі не пізніше 19 грудня 2011 року, тобто до закінчення дії договору. У справі, що розглядається, предметом спору є стягнення пені та штрафу за договором про надання послуг із технічного обслуговування систем пожежовиявлення. У спірному договорі сторони передбачили, що він набуває чинності з моменту підписання сторонами та діє до 01.05.2013 р. – в частині надання послуг, а в частині оплати – до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. Оскільки ТзОВ “Компанія “Енергомонтаж”» (відповідач у справі) не виконало свого зобов'язання у строк, передбачений договором, відтак суд визначив день порушення права позивача – 2 травня 2013 року, із цієї дати протягом 6 місяців нараховані санкції відповідно до ст.232 ГК України. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Відтак, фактичні обставини у справах, на які посилається заявник, різняться. Згідно з ч.1 ст.11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.