НОВЕ У ЗАКОНОДАВСТВІ ГРУДЕНЬ 2024 РОКУ

Відповідач, володіючи правом на заняття адвокатською діяльністю, став на облік до Центру зайнятості: рішення суду

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану відповідачем на рішення місцевого суду, яким задоволено позов Центру зайнятості та стягнуто з нього кошти, отриманні як допомогу по безробіттю. Відповідач просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове — про відмову у задоволенні позову. Апеляційний суд відхилив апеляційні вимоги відповідача, вважаючи оскаржуване ним рішення суду попередньої інстанції законним та обґрунтованим.

Із матеріалів справи відомо, що на день отримання відповідачем статусу безробітного та в період його перебування на обліку в службі зайнятості в статусі безробітного, отримання виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття — допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації ним підприємницької діяльності, та надання упродовж року соціальних послуг, відповідач мав право на заняття адвокатською діяльністю. Його право як адвоката на заняття адвокатською діяльністю не призупинялося/не припинялося (і це підтверджується листом Ради адвокатів Рівненської області), відповідно він належав до зайнятого населення та не мав правових підстав для отримання в Центрі зайнятості статусу безробітного, а також для призначення йому виплати матеріального забезпечення. Більше того, це зобов’язувало відповідача своєчасно повідомити службу зайнятості про обставини, що впливають на умови надання статусу безробітного. Відповідач проігнорував пропозицію позивача про добровільне повернення коштів. Це й стало підставою для стягнення незаконно отриманих коштів у судовому порядку.

Рівненський апеляційний суд роз’яснює, що відповідно до положень ч. 2, ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов’язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума визначеного забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов’язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Згідно з п.2 ч.1 ст.31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність — це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Положеннями статей 6, 12, 31, 32 цього Закону передбачено, що право особи на заняття адвокатською діяльністю зберігається з моменту отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю до зупинення або припинення ним права на заняття такою діяльністю.

Верховний Суд у постановах від 19 грудня 2018 року (справа № 802/1206/17-а) та від 31 травня 2018 року (справа № 750/9213/16-ц) зробив наступні висновки. Адвокатська діяльність є незалежною професійною діяльністю відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому відповідач не може вважатися незайнятою особою з часу отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, незалежно від часу взяття її на облік органами Державної фіскальної служби України. Згідно з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України, відповідачеві видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Інформація про реєстрацію зупинення або припинення такої діяльності у зазначеному реєстрі відсутня. Більше того, відповідач не скористався своїм правом і не зупинив дію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю при реєстрації його як безробітного, а тому не мав права на отримання такого статусу і призначення йому, у зв’язку з цим, виплати допомоги. Отже, відповідач не може вважатися незайнятою особою з часу отримання ним свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Зважаючи на такі обставини справи, апеляційний суд залишив оскаржуване відповідачем рішення місцевого суду без змін, і оскарженню воно в касаційному порядку не підлягає. Постанова Рівненського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року у справі № 569/9224/24 (провадження № 22-ц/4815/1363/24).

Огляд актуальної судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за листопад 2024 року

У постановах по справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо:

визнання недійсним аукціону та обов’язку арбітражного керуючого направляти умови продажу майна боржника уповноваженій особі засновників боржника;
закриття провадження у справі про банкрутство державного підприємства на підставі п. 12 ч. 1 ст. 90 КУзПБ.

У постанові у справі щодо захисту прав інтелектуальної власності є висновок стосовно:

необхідності оцінки судом рецензії на висновок експертизи.

У постановах у справах щодо корпоративних спорів та корпоративних прав містяться висновки про:

господарську юрисдикцію спору, який виник між кооперативом та його асоційованим членом, про стягнення членських внесків до кооперативу;
визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства як неефективний спосіб захисту.

У постановах у справах щодо земельних відносин та права власності викладено правові висновки стосовно:

встановлення земельного сервітуту в судовому порядку;
неефективного способу захисту у справах за позовом про припинення права власності ліквідованої юридичної особи.

Із цими та іншими правовими позиціями, викладеними в огляді, можна ознайомитися за посиланням.

Уряд прийняв постанову про зупинення строків адміністративного провадження через обмежений доступ до реєстрів

Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про зупинення строків адміністративного провадження у зв'язку з тимчасовим обмеженням доступу до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції» від 20.12.2024 р. № 1445, яка зупиняє строки адміністративного провадження та надання публічних (включно з електронними) послуг, що надаються з використанням єдиних та державних реєстрів Міністерства юстиції України. Це рішення прийнято у зв’язку з масштабною кібератакою, що обмежила доступ до даних реєстрів.

Відповідно до постанови, строки адміністративного провадження та надання публічних (електронних публічних) послуг, які надаються з використанням єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, зупиняються до моменту відновлення доступу до них. Також зупинено строки здійснення Мін’юстом контролю за діяльністю у сферах державної реєстрації, розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України, та виконання відповідних рішень. Датою відновлення доступу до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, є наступний робочий день за днем оприлюднення відповідного повідомлення про це на офіційному веб-сайті Міністерством юстиції України.

Рішення КСУ щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням ЄСПЛ: прийнято законопроєкт

18 грудня 2024 року Верховна Рада прийняла в першому читанні за основу законопроєкт про зміни до законодавства у зв’язку з рішенням КСУ від 14 лютого 2024 року № 1-р(II)/2024 щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням Європейського суду з прав людини (№11508).

Законопроєктом пропонується внести зміни до ч. 3 ст. 321 ГПК України, якими передбачити можливість поновлення строків для перегляду судового рішення за виключними обставинами у зв’язку з рішенням ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, після спливу десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили. Також пропонується внести аналогічні зміни до ч. 3 ст. 424 Цивільного процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 363 КАСУ. На переконання членів Комітету з питань правової політики, ухвалення законопроєкту та його реалізація допоможе в дотриманні гарантованого ч. 4 ст. 55 Конституції України права особи на перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв’язку з рішенням ЄСПЛ.

Огляд актуальної судової практики КГС ВС за вересень – жовтень 2024 року

Зокрема, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо:

фраудаторності правочину в межах справи про банкрутство та неефективність способів захисту прав;
закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи та принцип добросовісності;
права податкового органу, який не набув статусу учасника справи, на оскарження судових рішень у справі про банкрутство, відкритій у загальному порядку за заявою кредитора.

У постановах у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством наведено висновки про:

підтвердження форс-мажорних обставин у спорі про дострокове припинення дії свідоцтва на торговельну марку внаслідок її невикористання;
недопустимість ототожнення різних видів антиконкурентних узгоджених дій.

У постановах у справах щодо корпоративних спорів та корпоративних прав містяться висновки про:

визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників товариства за позовом спадкоємиці мажоритарного учасника товариства;
виключну компетенцію загальних зборів учасників ТОВ на затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства та неприпустимість втручання суду в господарсько-управлінську діяльність товариства;
застосування норми п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП у випадку звільнення голови ОСББ.

У постановах у справах щодо земельних відносин та права власності викладено правові висновки щодо:

визначення підсудності спору за позовом іноземної компанії про визнання права власності на морське судно;
виключного права співвласників будинку розпоряджатися прибудинковою територією багатоквартирного будинку;
правової природи договору з біологічного очищення (біомеліорації) каналу.

У постановах у справах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, сформульовано правові висновки стосовно:

поширення арбітражного застереження, передбаченого основним зовнішньоекономічним договором, на відносини з переуступки боргу;
стягнення шкоди з морського порту.

Також в огляді висвітлено правові висновки з процесуальних питань про:

правову природу третейської / арбітражної угоди та порядок, у якому має вирішуватися питання щодо дійсності такої угоди;
обов’язок скаржника надсилати копію апеляційної скарги в паперовій формі іншим учасникам справи у разі подання скарги через свій електронний кабінет;
зміну статусу учасника справи з третьої особи на співвідповідача (відповідача). Застосування позовної давності до позовних вимог прокурора.

Із цими та іншими правовими позиціями, викладеними в огляді, можна ознайомитися за посиланням.

ВС: Розмір основного покарання у виді штрафу не може бути меншим за розмір отриманої засудженим неправомірної вигоди

У цьому кримінальному провадженні прокурор вказував, що апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про те, що місцевий суд призначив засудженому за ч. 2 ст. 369-2 КК України основне покарання у виді штрафу в розмірі 51 тис. грн, тобто меншому за розмір отриманої ним неправомірної вигоди, що суперечить приписам ч. 2 ст. 53 КК України. Скасовуючи ухвалу апеляційного суду і призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 2 ст. 53 КК України за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3 тис. НМДГ, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Колегія суддів ККС ВС вважає, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись із вироком місцевого суду в частині призначеного засудженому за ч. 2 ст. 369-2 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 3 тис. НМДГ, що становить 51 тис. грн, залишив поза увагою те, що розмір фактично отриманої засудженим неправомірної вигоди становив 5 тис. доларів США (за курсом НБУ станом на 27 липня 2023 року – 182 850 грн), що суперечить положенням ч. 2 ст. 53 КК України. Постанова ККС ВС від 12 листопада 2024 року у справі № 607/18731/23 (провадження № 51-2725 км 24) за посиланням.

ВС опублікував огляд судової практики КЦС ВС за листопад 2024 року

Серед висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

– у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, наголошено, що належним способом захисту прав позичальників при проведенні реструктуризації їх зобов’язань за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті", є пред’явлення вимоги про зобов’язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості. Водночас заявлення окремої вимоги про визнання відмови кредитора незаконною, неправомірною тощо не вимагається;

– у спорах, що виникають із трудових правовідносин, констатовано, що рішення позивачки як працівниці підприємства перебувати поза межами України в більш безпечному місці є безумовним її правом, але не є поважною причиною прогулу, оскільки немає обставин індивідуального впливу воєнного стану на факт відсутності позивачки на роботі та законність її звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;

– у спорах, що виникають із житлових питань, вказано, що систематичне порушення відповідачем правил спільного проживання, що робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі чи в одному будинку, є достатньою підставою для його виселення без надання іншого житлового приміщення;

– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, зауважено, що опікун не вправі порушувати питання перед державними органами про зміну імені малолітньої дитини. Малолітня особа має залишатися зі своїм ім’ям незалежно від призначення їй опікуна;

– у спорах, що виникають зі спадкових правовідносин, зазначено, що якщо особа добровільно відмовилася від видачі свідоцтва про право на частку в праві спільної сумісної власності, а пізніше змінила своє рішення і звертається із заявою про видачу такого свідоцтва та про оспорення свідоцтва про право на спадщину, в яке включено таке майно, то така особа пов’язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом;

– у справах окремого провадження звернуто увагу, що встановлення судом факту наявності лікарського свідоцтва про смерть на час ухвалення рішення, на підставі якого можливо здійснити державну реєстрацію смерті, унеможливлює встановлення факту смерті особи в судовому порядку в межах окремого провадження;

– щодо застосування норм процесуального права вказано, що відсутність у рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень за умови, що учасник справи (зокрема, котрий ініціював позов, – позивач), який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених ч. 2 ст. 358 ЦПК України;

– з питань юрисдикції зазначено, що не є підставою для скасування рішень при апеляційному / касаційному перегляді з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Право особи на свій розсуд обирати спосіб направлення документів до суду: позиція КАС ВС

КАС ВС зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (ч. 6 ст. 120 КАС України).

За обставин даної справи, ГУ ПФУ в області 20.06.2024 засобами поштового зв`язку на адресу апеляційного адміністративного суду направило заяву про усунення недоліку апеляційної скарги (зареєстрована в суді апеляційної інстанції 27.06.2024) разом з платіжною інструкцією про сплату судового збору. КАС ВС звернув увагу, що ч. 9 ст. 120 КАС України передбачає, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку. Таке правове регулювання та наведені вище обставини свідчать про те, що скаржник в межах наданого судом строку на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху надіслав до апеляційного суду документ про сплату судового збору, проте суд апеляційної інстанції помилково, без врахування проміжку часу, об'єктивно необхідного для пересилання поштової кореспонденції, передчасно повернув апеляційну скаргу ГУ ПФУ в області з підстав неусунення ним недоліку апеляційної скарги.Таким чином, КАС ВС дійшов висновку, що положення ч. 9 ст. 120 КАС України надають особі право на свій розсуд обирати спосіб направлення документів до суду, в тому числі й засобами поштового зв`язку. Постанова КАС ВС №460/347/24 від 17.12.2024 року за посиланням.