Рада адвокатів Волинської області
офіційне веб-представництво

На засіданнях МСЕК може бути присутній адвокат

Під час проведення експертизи на засіданні медико-соціальної експертної комісії за заявою особи може бути присутній її адвокат або законний представник. Його участь у засідання заінтересована особа забезпечує самостійно.

20 листопада, набрав чинності Закон від 29.10.2024 № 4030-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення процедур проведення медико-соціальної експертизи». Документом вносяться в тому числі зміни і доповнення до ст. 7 (Медико-соціальна експертиза) Закону «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».

Відтепер під час проведення експертизи на засіданні медико-соціальної експертної комісії за заявою особи може бути присутній її адвокат, законний представник або представник за довіреністю та/або лікар або фахівець з реабілітації у сфері охорони здоров’я, участь якого особа забезпечує самостійно. Заява в довільній формі має містити дані адвоката, законного представника або представника за довіреністю, а також добровільну згоду особи на розголошення її медичної інформації. Особа, її адвокат, законний представник або представник за довіреністю має право самостійно здійснювати відео-, аудіофіксацію засідання медико-соціальної експертної комісії щодо такої особи з використанням технічних засобів. Запис може бути долучений до матеріалів, що подаються у разі оскарження прийнятого рішення.Особа, її адвокат, законний представник або представник за довіреністю має право за допомогою власних технічних засобів здійснювати фотофіксацію документів, що формуються медико-соціальною експертною комісією в рамках розгляду справи особи.

ЄСПЛ «Сергієнко проти України»

Україна має виплатити адвокату Олександру Сергієнку 15 тис. євро компенсації за порушення його прав з боку посадовців Національного антикорупційного бюро України під час розслідування справи проти його клієнта - рішення Європейського суду з прав людини від 7 листопада 2024 р. у справі «Сергієнко проти України» (заява №72678/16).

У червні 2016 року адвоката арештували і призначили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У вересні суд змінив запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт. Але на ранок наступного дня, коли О.Сергієнка везли з СІЗО додому, його повторно заарештувало НАБУ за новою підозрою. Через три дні суд легалізував ці дії (постановив затримати чоловіка в межах нового розслідування). Адвокат одразу оскаржив таке рішення, але на апеляцію довелося чекати майже місяць. Зрештою скарга була відхилена. Під час повторного арешту О.Сергієнко отримав синці на грудях, руках і носі. Ці травми були зафіксовані під час його повернення до СІЗО. Суд зобовʼязав розслідувати ймовірне жорстоке поводження і НАБУ навіть розпочало провадження. Але правоохоронці установили, адвокат під час затримання поводився агресивно, кричав, відмовився виконувати «прохання» слідчого. Тож під час конфлікту службовці лише відповіли на опір адвоката, обмеживши рух його рук і ніг, використавши наручники. Розслідування закінчилося тим, що дії офіцерів НАБУ визнали законними, а також постановили, що склад злочину був відсутній.

Оскарження в українському суді успіху не мало, тож О.Сергієнко звернувся до ЄСПЛ.

Він посилався на статтю 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і стверджував, що зазнав жорстокого поводження з боку правоохоронців під час його арешту, а також що розслідування інциденту не було ефективним. Крім цього, скарга стосувалася надмірної тривалості розгляду його апеляції на рішення про тримання під вартою.

Суд підтвердив порушення цих прав, гарантованих Конвенцією, зробивши такі висновки:

1. Коли особа подає аргументовану скаргу на те, що вона зазнала жорстокого поводження з боку поліції або інших подібних державних органів, стаття 3 Конвенції передбачає обов'язок держави здійснити ефективне офіційне розслідування.

Таке розслідування повинно встановити осіб, відповідальних за інцидент, та забезпечити їхнє покарання. Також воно має відповідати вимогам оперативності, ретельності, незалежності та публічної прозорості.

2. Розслідування інциденту з О.Сергієнком проводилося тим самим органом (НАБУ), що розслідував справу проти нього. Це не відповідає вимогам незалежності для ефективного розслідування. Тому ЄСПЛ визнав, що розслідування скарг заявника на жорстоке поводження не мало необхідного елемента незалежності для відповідності вимогам статті 3 Конвенції.

3. Особа, перебуваючи під контролем правоохоронців, зазнала травм. Це утворило обов'язок для національних органів провести ефективне та ретельне розслідування, спрямоване на встановлення походження травм та ідентифікацію і покарання винних, якщо заяви про жорстоке поводження будуть підтверджені.

Хоча уряд посилався на рішення слідчого НАБУ про закриття провадження щодо ймовірного жорстокого поводження, суду не були надані копії відповідних рішень. Також представник від України не пояснив їхню відсутність. З цього ЄСПЛ зробив висновок, що уряд не спростував заяву заявника про те, що він зазнав жорстокого поводження з боку правоохоронців.

Цієї «презумпції винуватості» виявилося достатньо, аби ЄСПЛ класифікував жорстоке поводженні із заявником як нелюдське та принизливе.

4. 28 днів на розгляд апеляції ЄСПЛ також оцінив як надмірно тривалий строк. При цьому було враховано перенесення слухань через те, що матеріали не квапилися передавати з районного суду,  також відсутність пояснень щодо цього з боку уряду. Тобто мало місце порушення статті 5 Конвенції.

КАС ВС висловився щодо поважних причин пропуску строку при поданні апеляційної скарги

За результатами касаційного перегляду справи № 260/3417/21 колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що у ситуації з пропуском строків суб’єктами владних повноважень поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов’язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення встановлених нею ж правил та обов'язків (Постанова КАС ВС від 30 вересня 2024 року у справі № 260/3417/21).

Висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Верховний Суд наголошує, що процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку, зокрема на апеляційне оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

На думку колегії суддів, сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, тому при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду, яким чином діяла ця особа протягом зазначеного часу. Суди мають враховувати, чи вчинялись особою, яка має намір подати апеляційну скаргу, усіх можливих та залежних від неї дій у розумні строки, без невиправданих зволікань з метою виконання процесуального обов’язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень.

Колегія суддів Верховного Суду погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у ситуації з пропуском строків суб’єктами владних повноважень поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов’язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення встановлених нею ж правил та обов'язків. Суд касаційної інстанції зазначив, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку скаржника є суто суб’єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв’язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов’язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Огляд судової практики Верховного Суду щодо судових витрат у господарському та цивільному судочинстві

У ВС підготували огляд судової практики Верховного Суду щодо судових витрат у господарському та цивільному судочинстві (рішення, внесені до ЄДРСР, за 2018 рік – серпень 2024 року).

 

 

Розірвання договору про поділ майна подружжя: практика ВС

У разі укладення договору про поділ майна подружжя, за яким у власність позивача переходять предмети домашнього вжитку, саме по собі невизначення конкретного переліку майна, яке за умовами договору є речами домашнього вжитку, не є підставою для його розірвання (Постанова Верховного Суду від 21 серпня 2024 року у справі № 752/13657/21 (провадження № 61-4262в24)).

Якщо позивач не пропонував відповідачці внести зміни до договору про поділ майна подружжя щодо визначення конкретного переліку речей домашнього вжитку, не направляв претензій щодо передання йому таких речей, відповідачка не відмовлялася їх передати, то немає підстав для розірвання договору через істотне порушення відповідачкою його умов.

Позивач уклав з відповідачкою нотаріально посвідчений договір про поділ спільного майна подружжя. За умовами договору у власність відповідачки переходять квартира й автомобіль, а позивача – предмети домашнього вжитку, не визначені окремо в договорі. Позивач вказував, що він умови договору виконав, а відповідачка своїх зобов’язань не виконує, не йде назустріч не тільки щодо передання передбаченого договором майна, а й щодо визначення його предметного та кількісного складу, у результаті чого позивач взагалі нічого не отримав. Тому він просив суд розірвати договір, поділити майно порівну між ним і відповідачкою. Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачка отримала у власність передане їй за договором майно, водночас позивачеві не перейшли предмети домашнього вжитку, які хоча й не визначені в договорі, однак були придбані сторонами під час перебування у шлюбі, що є істотним порушенням відповідачкою умов договору та підставою для його розірвання і поділу майна між сторонами. Апеляційний суд скасував попереднє рішення, відмовив у задоволенні позову.

КЦС ВС залишив постанову апеляційного суду без змін, зробивши такі правові висновки.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Тлумачення вказаних норм свідчить, що в СК України не визначено підстав розірвання договору про поділ майна подружжя, тому не виключається розірвання такого договору внаслідок істотного порушення чи в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому сторона, яка порушує питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке спричиняє для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Встановивши, що позивач не звертався до відповідачки з пропозиціями про внесення змін до договору щодо визначення конкретного переліку майна, який визначений у договорі як речі домашнього вжитку, не направляв їй претензій щодо передання конкретних речей домашнього вжитку, які погоджені сторонами, відповідачка не відмовлялася їх передати, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розірвання укладеного сторонами договору з підстав істотного порушення відповідачкою його умов, адже позивач не довів належними і допустимими доказами істотного порушення відповідачкою умов договору про поділ майна подружжя та ступеня позбавлення позивача того, на що він розраховував.

 

 

Огляд актуальної судової практики КЦС ВС за вересень 2024 року

Висновки:

– у спорах, що виникають із питань захисту права власності, акцентовано, що за умови доведення співвласником наявності підстав, передбачених частинами 1 та 2 ст. 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні право іншого співвласника на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності на частку у спільному майні, право власності на яку припинено, судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на цю частку за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок суду вартість спірної частки;

– у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, наголошено, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом на підставі п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містять норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв’язку з наявністю в нього статусу учасника бойових дій;

– у спорах, що виникають із трудових правовідносин, констатовано, що відсторонення працівника від роботи допускається в період проведення службового розслідування, а не після його закінчення;

– у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, зазначено, що під час вирішення спору між спадкоємцями щодо права на спадкування суд у межах заявлених позовних вимог може встановити в мотивувальній частині судового рішення факт відсутності права на спадкування на підставі ч. 1 ст. 1224 ЦК України, зокрема у випадку, коли особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, померла, оскільки така особа не має права на спадкування в силу закону;

– у справах окремого провадження зауважено, що звільнення від повноважень опікуна може відбутися в разі невиконання опікуном своїх обов’язків; порушення прав підопічного; поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров’я або соціального захисту. При цьому законодавець у ЦК України не допускає тимчасового, на певний період (зокрема воєнного стану), звільнення особи від повноважень опікуна;

– щодо застосування норм процесуального права вказано, що звернення учасників справи до суду з процесуальними документами в електронній формі з обов’язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через Електронний кабінет є альтернативою звернення до суду з паперовими документами та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником. Усі документи, що надійшли до суду через підсистему «Електронний суд», вважаються такими, що подані з використанням власного електронного підпису.

Крім того, зазначено: якщо особа звернулася до суду за захистом порушеного права власності на частку в спільному майні подружжя й спірне нерухоме майно до моменту його відчуження не було об’єктом корпоративних прав, то спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, як такий, що виник із сімейних правовідносин.

 

Особливості стягнення аліментів з військовослужбовця

Якщо аліменти на дитину стягуються у вигляді частини доходів одного з батьків, то вони стягуються з усіх видів доходу. Це стосується і доходів військовослужбовців — аліменти стягують з усіх видів їх грошового забезпечення: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавкою за вислугу років, щомісячних надбавок, доплат, винагород, інших виплат, зокрема додаткової винагороди в розмірі 100 тис. грн.

Розмір аліментів, якщо їх призначає суд:

• на одну дитину — 1/4 частки доходу платника;
• на двох дітей — 1/3 частки доходу платника;
• на трьох і більше дітей – 1/2 частки доходу платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Розмір аліментів можна збільшити або зменшити. Якщо раніше було встановлено конкретну суму аліментів (аліменти у твердій грошовій сумі), то можна змінити це на частину від доходу платника. Або навпаки. Це можна зробити за особистою домовленістю або за рішенням суду.

Підстави для зміни розміру аліментів:

• зміни матеріального або сімейного стану платника чи одержувача аліментів;
• погіршення або поліпшення здоров’я когось із них;
• інших випадках (дитина знаходиться на повному державному чи релігійному утриманні тощо).

Якщо військовослужбовець добровільно не сплачує аліменти, необхідно звернутися до суду. Та отримати судовий наказ про стягнення аліментів. Цей судовий наказ необхідно направити на виконання до військової частини, в якій він служить. Якщо невідомо, в якій частині служить військовий, то необхідно звернутися до місцевої виконавчої служби або приватного виконавця. Виконавець має направити запит на Міноборони для отримання цієї інформації. Після цього державний (приватний) виконавець має направити судовий наказ до цієї військової частини для виконання. Можна написати скаргу керівнику тієї виконавчої служби, яка відкрила виконавче провадження, якщо вона не здійснює свої обов’язки. Якщо результату немає, то тоді варто звернутися в Мін’юст.

Зустрічне забезпечення у господарському судочинстві: регулювання та практика

Зустрічне забезпечення є ефективним механізмом юридичного захисту в господарському процесі.

Відповідно до ст.141 Господарського процесуального кодексу суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Як зазначає суддя Господарського суду м.Києва Сергій Стасюк, цей механізм захисту можна розглядати як засіб дотримання певного балансу прав та інтересів сторін судового процесу, запроваджений процесуальним законодавством з метою забезпечення принципу процесуальної рівності та спрямований на уникнення потенційної шкоди, що може бути завдана відповідачеві в результаті застосування господарським судом заходів до забезпечення позову. Зустрічне забезпечення не може бути вжито господарським судом без застосування заходів до забезпечення позову відповідно до ухвали господарського суду про задоволення відповідної заяви, що говорить про залежність зустрічного забезпечення від інституту забезпечення позову. Водночас господарський суд може вжити забезпечення позову і без застосування зустрічного забезпечення.

Зустрічне забезпечення позову як процесуальний засіб захисту відповідача має приблизно ті ж самі ознаки, що і забезпечення позову, і також передбачає дотримання принципів господарського судочинства, зокрема принципів змагальності, рівності і пропорційності, які теж мають місце у разі застосування зустрічного забезпечення. Крім того, саме запровадження цього захисного засобу спрямовано на забезпечення рівності правового статусу сторін; принцип пропорційності фактично виражений в ч.3 ст.141 ГПК, і у разі порушення цього принципу під час визначення судом розміру зустрічного забезпечення заявник також має право оскаржити ухвалу суду про застосування зустрічного забезпечення; принцип змагальності може діяти в цьому випадку дещо обмежено, оскільки з огляду на положення ст.141 ГПК суд може або самостійно, або за клопотанням відповідача вимагати від заявника надання зустрічного забезпечення позову. Ознака строковості також притаманна зустрічному забезпеченню, оскільки зустрічне забезпечення діє або до його скасування господарським судом, або до вирішення справи по суті, або до закриття провадження в справі, або «трансформується» в захід до забезпечення позову за зустрічним позовом у разі його подання і діє до вирішення справи. Водночас ознака оперативності в цьому разі невиражена яскраво, особливо якщо йдеться про десятиденний строк розгляду клопотання про зустрічне забезпечення, поданого відповідачем, а також про виконання вимоги суду про надання зустрічного забезпечення, на що господарським судом надається до десяти днів відповідно до ч.4, ч.6 ст.141 ГПК. Тобто, на відміну від вирішення питання про забезпечення позову, яке зазвичай розглядається судом протягом двох днів із дня надходження відповідної заяви до суду, заява відповідача про зустрічне забезпечення фактично може бути задоволена і через двадцять днів після її подання. Але треба враховувати, що протягом цього часу продовжує свою дію застосований господарським судом захід до забезпечення позову, і за цей строк він може завдати значної майнової шкоди правам відповідача залежно від вибраного виду забезпечення позову та майнового становища відповідача.

Нормативне регулювання виконання зустрічного забезпечення (чч.6–8 ст.141 ГПК) здійснюється добровільно позивачем і умовна примусовість такого виконання забезпечується через негативний наслідок невиконання – скасування забезпечення позову, у той час як забезпечення позову має прямий примусовий зміст і забезпечується державним примусом в рамках виконавчого провадження (ст.144 ГПК).

Отже, зустрічним забезпеченням позову слід розуміти складову частину інституту забезпечення позову (субінститут), яка є механізмом, що складається із тимчасових процесуальних дій господарського суду та сторін, що наділені обмежувальним характером для заявника і спрямовані на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, завданих забезпеченням позову у передбачених законом випадках, за яких зберігається право відповідача на відшкодування завданих йому збитків внаслідок забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.141 ГПК зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову. Проте п.2 ч.2 ст.141 ГПК не обмежує зустрічне забезпечення виключно грошовим еквівалентом і передбачає вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.

Норми процесуального законодавства, зокрема ст.143 ГПК, закріплюють можливість заміни одного заходу забезпечення позову іншим, однак питання такої заміни щодо заходів зустрічного забезпечення однозначно не врегульовано. Не існує універсального алгоритму, як для застосування заходів забезпечення позову, так і заходів зустрічного забезпечення позову. Оскільки їх вжиття (або відмова у цьому) перебуває у прямій залежності від фактичних обставин кожного господарського спору, а також має бути обґрунтованим та підтвердженим доказами відповідної сторони. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв’язку із забезпеченням позову (ч.3 ст.141 ГПК).

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Зокрема, правова позиція щодо співмірності та пов’язаності з предметом позову заходів забезпечення позову викладена КГС ВС у постанові від 11.01.2023 у cправі № 915/1567/21. В ухвалі про забезпечення позову або про зустрічне забезпечення зазначаються розмір зустрічного забезпечення або інші дії, що повинен вчинити заявник у порядку зустрічного забезпечення. Особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову із застосуванням зустрічного забезпечення, протягом визначеного судом строку має надати суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення. Якщо особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову, не виконує вимоги суду щодо зустрічного забезпечення у визначений судом строк, суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення.

Вимоги до змісту та форми заяви до забезпечення позову встановлені у ст.139 ГПК. Але практика дотримання переліку відомостей, що мають бути відображені в заяві, є різною, і господарські суди неоднозначно оцінюють відсутність передбаченої п.6 ч.1 ст.139 ГПК «пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення».Наприклад, в ухвалі Господарського суду Черкаської області  від 13.06.2024 у справі №925/674/21(925/743/24) визначено, що ч.1 ст.141 ГПК передбачено право, а не обов’язок суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не є порушенням норм стст.139, 140 ГПК. Така позиція узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові КГС ВС від 09.02.2021 у справі №910/6503/19.

Прийняте ухвалою зустрічне забезпечення суд може скасувати за власною ініціативою або ж за вмотивованим клопотанням учасника справи. У разі скасування зустрічного забезпечення грошові кошти, внесені особою на депозитний рахунок суду з метою зустрічного забезпечення, підлягають поверненню особі, яка здійснила таке зустрічне забезпечення, протягом п’яти днів з дня набрання законної сили ухвалою суду про скасування зустрічного забезпечення.

Відносно питання щодо необхідності сплати судового збору за подання заяви про зустрічне забезпечення, то тут необхідно звернути увагу на постанову КГС ВС від 28.07.2023 у справі №911/2797/22. Частина 5 ст.139 ГПК передбачає обов’язок особи, яка звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, додати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Натомість суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст.139 ГПК, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу (ч.7 ст.140 ГПК). Господарський процесуальний закон не містить чітких вимог щодо змісту і форми клопотання про зустрічне забезпечення (ст.141 ГПК), на відміну від заяви про забезпечення позову (ст.139 ГПК), а тому до заяви про зустрічне забезпечення застосовуються положення стст.169, 170 ГПК як до заяви з процесуальних питань.