Рада адвокатів Волинської області
офіційне веб-представництво

Правові позиції ВС з окремих питань

 

Постанова Верховного Суду від 17.12.2019 року

          https://reyestr.court.gov.ua/Review/86551737

 

-         Щодо розміщення тимчасової споруди

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду на засіданні 17.12.19 р. у спра­ві № № 520/9231/18, адміністративне провадження № К/9901/11945/19, розглянув у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну спра­ву за позовом ФОП ОСОБА_1 до Департаменту місто­будування та архітектури Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Департаменту місто­будування та архітектури Харківської міської ради³ на постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 25.03.19 р.

У цій справі ФОП звернулася до суду з адміністра­тивним позовом до Департаменту про оскаржен­ня рішення, яким позивачеві відмовлено в наданні паспорта прив'язки розміщення тимчасової споруди. На обґрунтування позовних вимог ФОП зазначила, що Департамент неправомірно відмовив позивачеві в наданні паспорта прив'язки розміщення тимчасової споруди, оскільки немає законодавчо визначених під­став для такої відмови.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задо­вольняючи адміністративний позов і зобов'язуючи відповідача видати паспорт прив'язки розміщення тимчасової споруди, дійшли висновку про те, що Де­партамент відмовив позивачеві в наданні такого паспорта з підстав, які не передбачені чинним за­конодавством. Верховний Суд не погодився з такими висновками і скасував рішення судів першої та апе­ляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.

Колегія суддів зазначила, що Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затверджено наказом Міністерства регіо­нального розвитку, будівництва та житлово-комуналь­ного господарства України від 21.10.11 р. № 244.

Відповідно до п. 2.1 – 2.3 цього Порядку підставою для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності є паспорт прив'язки тим­часової споруди.

Згідно з п. 1.4 Порядку паспорт прив'язки тим­часової споруди — це комплект документів, у яких визначено місце встановлення тимчасової споруди на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему бла­гоустрою прилеглої території.

Замовник, який має намір установити тимчасову споруду, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації з відповідною заявою у до­вільній формі про можливість її розміщення. До за­яви додаються: графічні матеріали із зазначенням ба­жаного місця її розташування, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500; кресленнями контурів тимчасової споруди із прив'язкою до місцевості; реквізити замовника (най­менування, П. І. Б., адреса, контактна інформація). Цей перелік документів є вичерпним. Отже, суди не враху­вали, що процедура оформлення паспорта прив'язки складається з двох частин — визначення відповідності намірів щодо місця розташування тимчасової споруди комплексній схемі розміщення тимчасової споруди і власне отримання паспорта прив'язки з урахуван­ням висновків щодо відповідності намірів щодо місця розташування тимчасової споруди.

При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували об­ставини справи, які мають значення для її правиль­ного вирішення, зокрема, не взяли до уваги та не перевірили доводів відповідача про те, що згідно з викопіюванням із Генерального плану міста Хар­кова земельна ділянка, на яку позивач хоче отримати паспорт прив'язки, знаходиться в межах «червоних ліній», а розміщення об'єктів у межах «червоних лі­ній» заборонено Законом України «Про автомобільні дороги».

На цій підставі Верховний Суд сформулював пра­вову позицію, відповідно до якої прийняттю рішен­ня про надання паспорта прив'язки розміщення тимчасової споруди має передувати отримання висновку уповноваженого органу про відповід­ність намірів замовника щодо місця розташування тимчасової споруди. При цьому відповідність намірів розміщення тимчасової споруди визначається на під­ставі відповідності її місця розташування комплексній схемі розміщення ТС, якщо така схема розроблена, мі­стобудівній документації, будівельним нормам, іншим вимогам законодавства.

 

-         Щодо виключення учасника з ТОВ за рішенням загальних зборів

 

Постанова Верховного Суду від 16.01.2020 року

  https://reyestr.court.gov. ua/Review/86961698

 

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на засіданні 16.01.20 р. у справі № 905/859/19 розглянув матеріали касаційної скарги ТОВ «Ю» на рішення Господарського суду Донецької області від 03.09.19 р. та постанову Східного апеляцій­ного господарського суду від 29.10.19 р. за позовом ТОВ «Ю» до ОСОБА_1 про виключення ОСОБА_1 зі складу учасників товариства.

ТОВ звернулося до господарського суду з позо­вом до учасника ТОВ про виключення його зі скла­ду учасників товариства. Позивач послався на ухи­лення відповідача від підписання нової редакції статуту ТОВ, яке полягає у відмові від виконання рішення загальних зборів учасників від 28.03.19 р.,

що є порушенням статуту товариства. Окрім того, відповідач, перебуваючи на посаді генерального ди­ректора ТОВ, всупереч інтересам товариства та ста­туту переоформив право користування земельними ділянками на фермерське господарство, у якому він є єдиним засновником.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у за­доволенні позовних вимог відмовлено.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх ін­станцій, колегія суддів КГС погодилася з висновком про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про виключення учасника зі складу учасників ТОВ на підставі рішення суду, оскільки це питання згідно з нормами Закону України «Про гос­подарські товариства» належало до виключної ком­петенції зборів учасників товариства, а норми Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачають лише дві підстави для виключення учасника з ТОВЯДВ, при цьому також за рішенням органів управління товариства, а не суду.

Доводи позивача про те, що суд, з урахуванням ст. 55 Конституції України та ч. 2 ст. 100 Цивільного ко­дексу України⁴, може розглядати спір про виключення учасника зі складу учасників товариства, є необґрунтованими, оскільки суд відповідно до норм Закону України «Про господарські товариства» лише переві­ряє обґрунтованість та законність прийняття рішення про виключення учасника у разі подання останнім позову про визнання такого рішення недійсним, але не може перебирати на себе повноваження органів управління товариства та приймати таке рішення са­мостійно. Окрім того, з огляду на положення ч. 2 ст. 100 ЦК учасник товариства може бути виключений з това­риства у випадках та в порядку, встановлених законом, якими відповідно до положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідаль­ністю» є невнесення ним вкладу (ч. 2 ст. 15), а також смерть учасника, якщо його спадкоємці не звернулися до ТОВЯДВ із заявою про вступ (ч. 2 ст. 23).

Також КГС звернув увагу на те, що в ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фі­зичних осіб — підприємців та громадських формувань» передбачено перелік документів, які подаються для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статут­ному капіталі чи склад учасників ТОВЯДВ. У цьому переліку немає судового рішення, що набрало за­конної сили, про виключення учасника з товариства.

 

 

 

-         Щодо підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю

Постанова Верховного Суду від 18 грудня 2019 року

https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/86505449

Обставини справи

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради Харківської області (далі - Харківська міська рада) та просив визнати за ним право власності в порядку набувальної давності на 68/600 частин домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 липня 1986 року йому на праві власності належать 167/600 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , а його матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві власності належала 365/600 частини цього домоволодіння. Після смерті матері він в установлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину за законом в нотаріальній конторі він не отримував, оскільки строків на оформлення спадщини законом не встановлено. Інші 68/600 частин домоволодіння належали ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за життя на належну їй частину домоволодіння зробила заповіт на користь держави. Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 липня 1986 року 68/600 частин домоволодіння залишені відкритими для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . До часу звернення до суду з цим позовом держава, яку представляли за ці роки різні установи: районний фінансовий відділ Фрунзенського району міста Харкова, територіальна громада Харківської міської ради, своїх спадкових прав не оформила, свідоцтво про право на спадщину при переході спадкового майна до держави не отримала. Згідно з відповіддю Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради (далі - КП «Харківське МБТІ») 68/600 частин спірного домоволодіння на праві приватної власності в БТІ не зареєстровані. Він весь час користується домоволодінням, в тому числі і 68/600 його частинами, підтримує у придатному для проживання стані, опалює, проводить поточний та капітальний ремонт, сплачує комунальні послуги та земельний податок. Вважає, що добросовісно заволодів нерухомим майном і продовжує на протязі 32 років відкрито, безперервно володіти ним. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

У серпні 2017 року Харківська міська рада звернулася до суду із зустрічною позовною заявою та просила: визнати відумерлою спадщиною - 68/600 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_3 ; передати відумерлу спадщину - 68/600 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади міста Харкова в її особі.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги Харківська міська рада посилалася на те, що ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким 68/600 частин спірного домоволодіння заповіла державі, однак зазначена частина домоволодіння до держави не переходила.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Фрунзенський районний суд міста Харкова рішенням від 26 червня 2018 року первісний позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності в порядку набувальної давності на 68/600 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. А-1 загальною площею 76,1 кв. м, житловою площею 39,1 кв. м, сараїв літ. Б, літ. Е, погребів літ. Г, літ. Д, вбиралень літ. Д, літ. У, воріт № 1, паркану № 2. У задоволенні зустрічного позову відмовив.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивач правомірно, протягом більш ніж 10 років відкрито та безперервно володіє 68/600 частин спірного домоволодіння, а тому наявні підставі для визнання права власності в порядку набувальної давності. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову виходив з того, що Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року, який діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , не передбачав визнання спадщини відумерлою, а заява про визнання майна безхазяйним не подавалася.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Харківський апеляційний суд постановою від 23 січня 2019 року рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 26 червня 2018 року залишив без змін.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У березні 2019 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 26 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 згідно з розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02 жовтня 2019 року визначено суддю-доповідача Зайцева А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Установлено, що спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто під час дії ЦК Української РСР, а тому положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлої.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно з положеннями статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 555 ЦК Української РСР спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанції, дійшли помилкового висновку про те, що позивачем за первісним позовом доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Позивач не є добросовісним набувачем 68/600 частин домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , оскільки відкритість і безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, враховуючи те, що спірне майно, яке належало ОСОБА_3 , перейшло до держави.

З наведених мотивів пред`явлений ОСОБА_1 позов не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для його задоволення у зв`язку з визнанням за ОСОБА_1 права власності на спірне майно в порядку набувальної давності.

Такий висновок є помилковим з огляду на мотиви скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення первісних позовних вимог, а також виходячи з наступних міркувань.

З рішення Фрунзенського районного народного суду міста Харкова від 29 липня 1986 року встановлено, що ОСОБА_3 склала заповіт на все належне їй майно на користь держави. Вказані обставини також визнані сторонами у цій справі.

Змістом вищенаведених статей 524, 555 ЦК Української РСР спірне майно перейшло до держави (в особі відповідних органів), а тому остання не позбавлена права на його оформлення в порядку, визначеному законом.

За таких обставин відсутні підстави для визнання спадщини відумерлою.

Таким чином, зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню саме з цих підстав.

Верховний Суд постановив

Касаційну скаргу Харківської міської ради Харківської області задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 26 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради Харківської області про визнання права власності на 68/600 частин домоволодіння в порядку набувальної давності та зустрічного позову Харківської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про визнання права власності на 68/600 частин домоволодіння за територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради Харківської області відмовити.